ოლგა, 37 - 30 сентября 2012 01:11

[B][SIZE=+1]Manhattan Short Film [SIZE=+1]Festival[/SIZE][/B]
[/SIZE]Пішла з подругою після роботи на свій улюбленний арт-хаус в "Родину".
Якось, якщо чесно, мене нічого аж так сильно не зачепило.
Пропонувалось голосування після перегляду. Я його проігнорувала.
Не думаю, щоб мій голос там радикально вплинув.
(Проте, цікаво було би дізнатися, кому віддадуть першість. У ролику перед показом було заявлено, що результати всесвітнього голосування будуть оприлюднені на їх сайті 7 жовтня).

Після показу були щасливі встигнути на тролейбус, що о 22:22 рівнозначно автоматичній телепортації додому.
Вечірній тролейбус, як правило, несе особливу атмосферу - людей не багато, світло тьмяне.
Стільки історій можна починати з цього місця.
Ми зайшли на середні двері і відразу стали до сидінь, що навпроти.
Там саме сидів молодий хлопець. Я так була не проти сісти. Звідки я знала, що він поступиться місцем? Або він, що треба поступитися?
Я його впізнала спершу із впевренністю на 70%. До того моменту, як він вийшов (мені на півдорозі ), я була впевненна уже абсолютно: це молодший брат моєї однокласниці Галі - Єгор, вони його називали Горік. Це ж треба - такий дорослий, хоча із Галею у них була доволі велика різниця в віці, мало не до того, що він народився уже тоді, коли ми навчались в школі.
(і тут я подумала тільки, коли пишу: "Чого ти дивуєшся, дура? Ти за два роки уже буде як піввіку, як закінчила школу").
Галя померла в жахливих стражданнях на якийсь із не перших днів після того, як її збив (ні, я не можу сказати "збив", він її просто переїхав) автомобіль пізно ввечері в одному із київських дворів багатоповерхівок в кінці січня 2007 року. Це був перший рік, як я повернулася в Вінницю, перший рік, як я працювала в інституті.
В день похорону було, як і належить тієї пори, холодно. Не просто морозно із залишками брудного снігу, а промозгло сиро. ЇЇ сім"я живе в передмісті в приватному будинку. Пам"ятаю у дворі багаро людей, Галю в квітах, синцях і білій сукні, однокласників, що змерзли, розриту землю і брудний сніг.
Я їхала в тролейбусі і дивилась то в вікно, то - на Єгора, а одного разу я зловила його погляд у відображенні у вікні.
Із самого тільки початку, коли він поступився місцем, я була у грайливому настрої, готова сказати: "А я тебе знаю, ти - Єгор, брат Галі В.". Я в таких випадках доволі проста і несором"язлива. Але 30% сумніву мене стримали.
Коли ж в голові із заархівованих файлів постали ці спогади, я тільки собі подумала, як би це виглядало, якби я до нього звернулася. Адже як правило, наступне питання у разі таких зустрічей буває: як той, хто є вашим спільним знайомим, як у нього життя.
Я люблю, щоб мене фільми "чіпляли", щоб потім "тримали" іще декілька днів, щоб поглинали у роздуми. Сьогодніі мені цього не потрібно. Мої розархівовані файли вже перебили будь-які можливі враження.
Цікаво, що мені присниться цієї ночі?